nazov plast ukr

1919 - 1929

ПРИМІТКИ ДО ДІЯЛЬНОСТІ СКАУТСЬКОЇ
МОЛОДІЖНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПЛАСТ
НА ПРЯШІВЩИНІ Й ЗАКАРПАТТІ
У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1919-1939)

Любиця Бабота

          Після закінчення першої світової війни дійшло до великих і важливих змін у політичній карті Європи. Перетворення (а не лише позитивні) торкалися також української етнічної території колишньої Австро-Угорщини. Йдеться передусім про нинішні Східну Словаччину і Закарпатську область України. Внаслідок Версальського договору, підписаного в Сен-Жермені 10 серпня 1919 р. (Паризька конференція), тогочасна Підкарпатська Русь стала складовою частиною Чехословацької Республіки. Населення, яке жило на Пряшівщині, попало під юрисдикцію Словаччини, а населенням Ужгородшини і її сусідніх територій керували чеські урядові кола. Намагання тих заступників з-поміж русинів, які вимагали приєднання Пряшівщини й Підкарпатської Русі до Галичини (Західної України), не було взято в увагу.
          Всупереч тому, що більшість змін, які відбулися, була не на користь місцевого українського населення, його національна свідомість зростала. Було це небувалим до того часу явищем і деякі дослідники період 20-30-х років минулого століття (А. Гартл) називають другим культурним відродженням карпатських українців . Таким етапом пройшли й деякі інші народи й національності в інших європейських державах (Норвегія тощо). Комплікований період, коли на територію наших предків прихованими формами зазіхали представники різних ворожих організацій й угрупувань, звичайно, захищаючи власні політичні інтереси, не є, на жаль, повністю й об'єктивно дослідженим. Саме відсутність інформацій і неповність знань зумовлюють білі плями в місцевій історії. Це торкається різних областей суспільно-політичного та культурного життя, в тому числі й молодіжного руху, розвиток якого значно пожвавився після закінчення першої світової війни. Ідеї скаутизму, запропоновані англійцем Робертом Баден-Повелем і канадійцем Ернестом Сетон-Томпсоном поширювалися по всій Європі, винятком не стала ані тогочасна Підкарпатська Русь. 

 

Окремі дослідники, які вивчали молодіжний рух на Підкарпатській Русі, спрямовували свою увагу передусім на територію нинішньої Закарпатської області України, а Пряшівщина була в їхніх роботах згадана тільки опосередковано. Таке явище є повністю об'єктивним, бо скаутський молодіжний рух у Східній Словаччині, можна сказати, тільки жеврів. Всупереч тому можна в дослідженнях знайти також інформації про Пряшівщину, що може стати вихідною точкою для подальшого наукового освітлення проблематики.
          Чимало матеріалів залишив для нащадків громадський і культурний діяч, виходець із Катеринославу (нині Дніпропетровськ) - Леонід Бачинський (1896-1989) . Будучи вчителем ужгородської гімназії (1925-1929) видав чотири «Пластові календарі» (1925, 1926, 1927, 1928). Крім того, опублікував роботу «Пластова бібліографія: пластові видання в Карпатській Україні й Чехії», яка вийшла друком в США (1959). Разом з ним працював на ниві молодіжного руху Остап Вахнянин (1890-1924) , який також будучи учителем гімназії заснував при ній першу пластунську організацію, написав кілька пластових підручників, з яких в Ужгороді надрукував два - «Пласт. Історія Пласту» (1923) та «Пластовий календарець на 1924 рік». Деякий час був редактором пластових журналів.
          Бібліографічною рідкістю стали спеціалізовані пластові журнали - «Пластун-Junák-Cserkész» , «Пластун-Skaut» , «Пластун» та «Пластовий орган» . Недослідженими, однак, залишаються такі періодичні видання (здебільшого місцевого характеру), як «Скоб», «Русскій скаут», «Севлюшський пластун», «Табор», «Таборит», «Тиса», «Український пластун» тощо.
          Щоб не оминути новіші (хоч дуже спорадичні) дослідження молодіжного руху, потрібно згадати роботу Степана Папа. Його «Пластовий альманах» вийшов у Римі в 1976 році. Після довгої перерви появилася розвідка Йолани Голенди «Із історії українського пласту», в якій істотна частина відведена розвитку пластової організації на Підкарпатті . Пластовим рухом на Пряшівщині в сучасному займається передусім Левко Довгович . Наведені матеріали можна вважати джерельними й у майбутніх дослідженнях потрібно буде виходити саме з них.
          Якщо коротко глянути в історію, треба навести, що перший український відділ пластової організації на Закарпатті (тогочасній Підкарпатській Русі) виник в 1921 році, а на Пряшівщині через сім років - у 1928 році при горожанській школі та учительській семінарії. Хоч так само, як і в інших країнах, домінуючою групою, яка включилася в пластову роботу були хлопці, поширенню скаутизму сприяла також діяльність дівчат. На жаль, як уже було згадано, на Пряшівщині про пластову роботу існує дуже мало інформацій. Причиною є не лише відсутність тогочасних офіційних документів, але й факт, що на розвиток пластового життя на Пряшівщині (щоправда й на Закарпатті) впливали різні антиукраїнські діячі, які перешкоджали розвитку національної свідомості населення, різними способами залякували молодь, передусім студентів, намагалися гальмувати роботу українських відділів, що й зумовило, в деяких випадках, певну обережність і неохоту поширювати інформації. Також під впливом пізніших подій, а саме в період Карпатської України, назавжди пропали важливі писемності.
          Дослідники, які звертають увагу на українське населення міжвоєнної Чехословаччини, в загальному визнають три різні орієнтації його національної свідомості - русофільську, русинофільську й українську. Тогочасну ситуацію дуже влучно охарактеризував Степан Пап: «Чехословацька влада всіми силами старалася призупинити... національне переродження українського Пласту на Закарпатті, тому робила натиск на краєву управу, переводила поліційні ревізії, конфіскувала українську літературу і відкликала дозвіл на побут у Чехословаччині многим українським емігрантам. Так у осени 1929 року був змушений покинути ЧСР найбільш чинний і заслужений для закарпатського Пласту проф. Леонід Бачинський. Та сама влада підтримала заснування москвофільського скауту, щоб розбити національну єдність і перетягнути туди малосвідому закарпатську молодь» .
          Наперекір несприятливим умовам, пластовий рух на Закарпатті у 20-30 рр. минулого сторіччя набрав великого організаційного розмаху, що позитивно вплинуло і на свідому інтелігенцію, але й на молодь Пряшівщини, яка студіювала в середніх та середніх фахових школах Закарпаття. Крім того деякі з її представників училися у вищих учбових закладах Праги. Чималий вплив на них мали члени Першого куреня старших пластунів, який був заснований у 1926 р. при Карловому університеті в Празі, і діяв під керівництвом відомого театрального діяча, режисера і довгорічного активного члена пластового проводу на Закарпатті - Юрія Августина Шерегія та зустрічі з членами відділів Союзу Українських Пластунів Емігрантів (СУПЕ), заснованих при українській гімназії у Ржевицях, а згодом і в Модржанах при Празі.
          З 1929 року почали засновуватись і закарпатські курені старших пластунів. Один з них (виник в 1934 році) називався Нова сцена. Був це курінь краєвого пластового хору з драматичним відділом (активно в нім працював Юрій Шерегій, який фактично продовжував в роботі започаткованій у рамках свого празького перебування. Курінь пройшов кількома трансформаціями, щоб в 1936 році стати Закарпатським народним театром.
          Степан Пап, однак, у «Пластовому альманасі» об'єктивно зауважує, що після піднесення пластової діяльності початком 30-х років, настав її занепад. Бувші пластові провідники мусили включитися в політичну боротьбу за долю Закарпаття. Незабаром, однак, дійшло до відновлення пластового руху. В 1939 році було створено Головну команду Українського пластового уряду Карпатської України й члени організації стали активно захищати її інтереси.
          Оскільки між Пряшівщиною і Закарпаттям існували жваві зв'язки, зрозуміло, що молодь Пряшівщини почала під впливом закарпатського національного відродження активізуватися. Значить, український молодіжний рух у 20-30 рр. минулого сторіччя перенісся і на Пряшівщину. І так у 1928 р. при Горожанській школі та Учительській семінарії у Пряшеві виникає перший пластовий відділ. У члени відділу вступило понад 70 студентів обох учбових закладів. Засновником і керівником відділу був проф. Іоан Кизак . Була це величава подія, на яку звернула увагу редакція журналу «Пластун» повідомленням: «Вітаємо із щирого руського серця ново-зорганізований руський відділ у Пряшеві, цю першу ластівочку на весні у Словаччині, що повинна вказати правильну дорогу для всієї руської молоді Словаччни і заведе всіх до пластової організації» .
          Співпраця пластових організацій Словаччини й Закарпаття була, очевидно, досить активною. Підтвердженням цих зв'язків була і участь закарпатських пластунів у 1932 р. в Пряшеві на урочистому відзначенні 540-ої річниці прибуття князя Теодора Корятовича на закарпатські землі. Організатором, на той час непересічних святкувань, був пряшівський відділ «Пласту» разом з «Просвітою». Ужгородська газета «Українське слово» про це написала:
          »Пластуни з Хусту взяли участь в історичному святі пряшівських українців з нагоди 540-річчя приходу кн. Теодора Корятовича, що відбулося в Пряшеві, у днях 19-20. VI. 1932 р., під проводом братів Юрія Грома і Євгена Горішка (брати Юрій та Євген Шерегії). Торжественну св. Службу Божу відспівав знаменитий пластовий хор хустської молоді під проводом відданого працівника, бр. Євгена Горішка.
          По обіді відбулася святочна академія, під час якої пластовий хор відспівав чимало прегарних пісень, особливо ж молитва «Отче наш» (Д-дур, комп. бр. Є. Горішка) викликала велику сенсацію слухачів. Того ж дня, під проводом балет-майстра Андрія Костя, відбувся вечір народних танців, що закінчився великим успіхом. Заля не могла помістити захоплених глядачів... Народні пісні співали був. співачки ужгородського театру Ф. Омелянович-Павленко і Маруся Кукурудза; на бандурі вигравав інж. Василь Куриленко. Вечір закінчився живим образом-картиною: «Князь Теодор Корятович з дружиною». Вдячна публіка не хотіла випустити танцюристів» .

          Пряшівська українська газета «Слово народа» в свою чергу теж повідомила про цю подію. Навела, що у народному святі, приуроченому наведеному ювілею - 540-річчю прибуття князя Федора Корятовича на Закарпаття - взяли участь і пластуни з Хусту, які з цієї нагоди «відвідали в її помешканні нашу велику письменницю, П-ні Ірину Невицьку ..., якій віддали свою правдиву пошану і признання за її заслуги на полі національного пробудження українців Пряшівщини» .
           Небуденна подія позитивно вплинула на подальшу діяльність молодіжного руху на Пряшівщині. В окремих селах і містечках Східної Словаччини почали виникати пластові гуртки. На жаль, через нестачу відданих справі та належно підготовлених керівників, вони поступово зникають. Як зауважує Левко Довгович, свідчення про існування таких гуртків подали прямі учасники пластових зустрічей у 30-х роках минулого сторіччя, а саме: священики о. Василь Прокіпчак, о. Вікентій Надь, письменник Іван Гриць-Дуда та полковник Андрій Єдинак - довгорічний учитель у мальовничому селі Якуб'яни, що розташоване на східних схилах Високих Татер, який пізніше став викладачем вищої летунської Академії в Кошицях. Вони всі були членами молодіжної організації «Пласт» на Пряшівщині і брали активну участь у молодіжних зустрічах .
            Оскільки дані про діяльність «Пласту» на теренах Східної Словаччини належать до сфери зацікавлення Левка Довговича, повністю наводимо висновки, яких він дійшов у своєму дослідженні: «Крім пластового відділу в Пряшеві, порівняно активно працював кілька років підряд пластовий гурток у Кошицях, члени якого були рівночасно і членами чоловічого, а пізніше змішаного хору й танцювального та театрального гуртка товариства «Просвіта» у Кошицях, які проводили свою діяльність під керівництвом диригента Осипа Яроша, акордеоніста Сергія Самойлюка та хореографа Олексія Пую. Свідчення та фотографії про діяльність гуртка та хорового колективу подали Павло Мартонік та Анна Галвач-Гашперова, які у 1935 р. виконували головні ролі у драмі Михайла Старицького «Ой, не ходи Грицю», у постановці о. Павла Манайла та його асистента о. Павла Стулаковича, тодішніх наставників кошицької греко-католицької церкви.
          Пластовий рух на Пряшівщині не знайшов тривалого існування й не досягнув таких розмірів, як на Закарпатті, перш за все через суб'єктивні причини - брак свідомих, національній справі відданих людей, зокрема учителів, переважна більшість котрих, була під впливом москвофільських напрямів та російських шкіл і тому все українське викликало в них у великій мірі безпідставну аверсію. Головну роль такого стану, однак, відіграли об'єктивні причини - все ж таки умови для національно-просвітянської роботи під словацькою адміністрацією були набагато гіршими, ніж на «Підкарпатській Русі», тобто Закарпатті, яке було під юрисдикцією Чехії ».
          Щоправда, урядові словацькі кола всіма силами намагалися гальмувати національний розвиток місцевого населення. Робили це різними шляхами - офіційними розпорядженнями, ліквідацією шкіл з рідною мовою навчання, переслідуванням найбільш активних діячів. Крім того, перешкодою була й відносно мала кількість населення, яка не могла спиратися на реальну економічну й політичну силу, відсутність народові відданих керівних постатей і, передусім, низький рівень національного усвідомлення.
          Iсторичні події, які в 1938-1939 роках відбулися на Закарпатті, мали чималий вплив на національну свідомість українців Пряшівщини. Багатообіцяюче піднесення національного руху, однак, залишилося нездійсненим бажанням. Виникнення самостійної Словацької Республіки також обмежило організовану діяльність свідомої української молоді, а трагічні події другої світової війни та становище українського народу після її закінчення припинили її організовану діяльність у Східній Словаччині.
          Конкретну діяльність членів пластової організації буде потрібно глибше прослідити, як уже було згадано, передусім вивченням тогочасної періодики - вже вищезгаданих спеціалізованих видань, але також вивченням ужгородських газет та журналів - «Пчілка», «Українське слово», «Підкарпатська Русь», «Наш рідний край», «Свобода», «Учительський голос» та інших. Простежити потрібно також пряшівську українську газету «Слово народа», може в ній знаходяться повідомлення про діяльність пластунів на Пряшівщині.
          В кожному випадку йдеться про важливу віху в історії нашого населення й наші предки заслуговують на те, щоб об'єктивно оцінити їхню кропітку працю на користь не тільки сучасного покоління, але й нащадків.


Copyright © 2014. All Rights Reserved.

PLAST 2014