В тисячолітній історії українського народу пісня і народне хорове мистецтво було невід'ємною складовою частиною його життя. Піснею наш народ передавав свої почуття, радощі, надії, але й важку долю, розчарування та горе. Народна пісня була тією силою, яка допомагала берегти народні традиції, національну свідомість і навіть життя під довголітнім національним та соціальним утиском.
Українська пісня і хорове мистецтво було невід'ємною частиною життя і української громади в місті Кошиці (Словаччина), в якому століттями перехрещувались культури різних народів національностей.

Першу згадку про українсько-русинське хорове мистецтво в Кошицях знаходимо у парафіяльній хроніці греко-католицького кафедрального храму з 1851 р. Хор під керівництвом богослова Степана Паньковича, пізнішого єпископа Мукачівської єпархії в Ужгороді, співав церковні пісні на відправах св. Літургії, а на різних урочистостях для прихожан церкви і народні пісні. Наприклад, у 1882 р. хор виступав під час посвячення основного каменя під побудову греко-католицької церкви, а 1886 р., разом із хором богословів з Пряшівської духовної семінарії, на посвяченні новозбудованого греко-католицького храму в Кошицях.
У 20-30-их роках минулого століття до Кошиць приїжджало з «Подкарпатської Русі» - Закарпатської України та з понад 300 українських сіл і містечок Пряшівщини - (в регіоні Східної Словаччини, які були відірвані від Закарпаття у 1919 році і приключені до Словаччини) - багато заробітчан і молоді на різні студії. На Пряшівщину прийшла і значна кількість політичних емігрантів з цілої України, які втікали від більшовицького режиму. Зустрічі представників українсько-русинської громади та любов до рідної пісні була імпульсом до заснування українського хору в Кошицях.

За сучасними доступними джерелами та свідченнями членів-основоположників згадуваного хору, які ще живуть, але і тих, які в минулих роках були ще між нами, у 1934 р. при товаристві «Просвіта» в Кошицях був заснований чоловічий, а від 1935 р. почав працювати мішаний хор. Засновники «Просвіти» - Остап Ярош, Богдан Гірняк були рівночасно і засновниками хорового колективу. Диригентом хору став Остап Ярош і разом з акордеоністом Сергієм Самойлюком заснували згодом при хорі і танцювальний та драматичний гурток.
В репертуарі хору, крім духовних пісень східного обряду, були народні пісні «В гаю зелененькім», «Верховино, світку ти наш», «Ой, з-за гори кам'яної», «Реве та стогне Дніпр широкий», танці «Гопак», «Козачок», «Коломийка» та інші, з якими колектив виступав не тільки в Кошицях, але і в інших містах та селах Східної Словаччини. Великим успіхом цілого ансамблю була постановка драми Михайла Старицького «Ой, не ходи, Грицю». Прем'єра відбулась у 1935 р. на сцені Домініканського монастиря в Кошицях. Репризи п'єси були в Пряшеві та Михайлівцях. Окремі фрагменти драми були записані і в кошицькому радіомовленні. Режисером постановки був о. Манайло, асистентом о. Стулакович, музичний супровід С. Самойлюк, диригент О. Ярош, хореограф Оекса Пуя. Виконавцями головних ролей були: Анна Галвач (зараз Кашперова), Магдалена Галвач, Ірина Мацанич, Павло Мартонін. А. Галвач та П. Мартонік з великою повагою згадували диригента О. Яроша та, зокрема, на: «Незабутні враження під час концертів і вистав, на спільні туристичні прогулянки членів колективу та на літні табори й зустрічі молоді».
Події 1939 р. призвели до розпаду хору «Просвіти». Окремі члени хору й керівництва відійшли захищати Карпатську Україну та її столицю Хуст, окремих доля занесла в різні держави Європи.
Ще і в 1941 р., два роки після занику колективу "Просвіти" (1939), на різних святкуваннях у Кошицях звучали народні та окремі пісні з драми «Ой, не ходи, Грицю» у виконанні А. Галвач і П. Мартоніка.
Традиції українського хорового мистецтва відновлено у післявоєнні роки в Кошицькому державному театрі опери й балету. Спричинився до того Юрій Шерегій відомий режисер й основоположник першого українського професіонального театру на Закарпатській Україні в 1934 р. та співзасновник словацьких театрів у Кошицях і в Пряшеві. Дякуючи Ю. Шерегію, до репертуару кошицького оперного театру, в його перекладі на словацьку мову, включено оперу С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», «Наталку-Полтавку» та «Марусю Богуславку».

Просвітянські традиції українського хорового співу в Кошицях відновлено аж в 1967 р. При Міському комітеті Культурного союзу українських трудящих (МК КСУТ) розпочав свою діяльність український хор «Ластівка». Засновником і диригентом хору був Л. Довгович. historia2Протягом півтора року хор здійснив 8 концертів. Навесні 1969 р. діяльність хору з боку «нормалізаторів політичного життя» була заборонена, через «ідеологічно невідповідну драматургії окремих концертів хору» та через «ідеологічно неправильний поступ» диригента хору, Левку Довговичу, з політичних причин, на 15 років заборонено працювати з українськими колективами та в шкільництві.
Дякуючи кільком членам-ентузіастам з попереднього хорового колективу, в Кошицях знову виникає український хор під керівництвом відомого збирача народних пісень і композитора Антона Подгаєцького. Наприкінці 1970 і в першій половині 1971 рр., хор під назвою «Калина» виступив сім разів на різних урочистостях. Хор «Калина» потрапив також в немилість «панів на Олімпу» через інтерпретацію пісні «Гомоніла Україна» на слова Т. Шевченка, автором музики був диригент хору Антон Подгаєцький. На думку «неперевершених фахівців» зміст пісні «не відповідав ідеологічним вимогам доби»!