Святослав Довгович

Перед 75 роками, 16 травня 1947 року, в мальовничому лемківському селі Пстрина Свидницького округу, на світ прийшла дівчинка, Оленка Сувак. ЇЇ життєвий шлях від молодих років є шляхом людини, яка все своє життя пожертвувала для того, щоб зберегти традиції українців в Словаччині, щоб зберегти все своє, національне. Від студентських років в Пряшеві до більш як п’яти десяти літньої спільної життєвої дороги з Левком Довговичем, Олені Довгович належать більш як щирі слова подяки і пошани від сотень людей різного віку, з якими її життєвий шлях в різних моментах життя перетнувся. Я є гордий, що вона є нашою любимою мамкою!

ЮВІЛЕЙ ОЛЕНИ ДОВГОВИЧ З "КАРПАТАМИ"

Слів подяки за все, що в своєму житті вона зробила і, віримо, що ще і зробить, ніколи не буде досить. Безконечний є і список тих, від яких можна висловити щирі слова подяки, зокрема від сотень дівчат і хлопців, які в другій половині 60-их років минулого століття, чи не в найкращих роках для українців в Словаччині, були учасниками відомого молодіжного ансамблю «Весна» в Пряшеві, якого у 1965 році була одним із основоположників і котрий комуністична влада в 1971 році зліквідувала. Так само, як і коротко існуючий хор «Ластівка», який допомагала засновувати в Кошицях.

Було це вже тоді, коли стала життєвою подругою Левка Довговича, диригента з ҐУЛАҐу. Життя по боці «ворога» режиму легким не було – постійний нагляд з боку комуністичної державної безпеки, допити, навчання на юридичному факультеті при трьох малолітніх синах і вічне побоювання про майбуття сім’ї, яке тривало аж до кінця 1989 року. З другого боку непохитна віра в краще майбуття, віра в те, що ніколи не можна піддаватися і віра в те, що все наше, українське, треба зберігати наперекір умовам, які не є сприятливими.

І так при першій можливій нагоді, разом із Левком та дальшими приятелями в Кошицях, засновує у 1985 році український хор «Карпати», який вже 37 років є єдиним хором такого жанру в Словаччині. Як головна організаторка, разом з своїм чоловіком Левком і синами, підготувала більше як 500 концертів і виступів «Карпат» не лише в Словаччині, але і в Австрії, Бельгії, Болгарії, Польщі, Чехії, Угорщині та в Україні, які порадували не тільки тисячі глядачів, але й десятки хористів, котрі протягом 37 років були і є учасниками хору.

Та не тільки за членів хору «Карпати» хочеться подякувати. Також за сотні українських митців з майже півтора сотень ансамблів, передусім з України, які, після повалення комуністичного режиму, завдяки її кропіткій організаційній роботі, могли своє мистецтво показати на тринадцяти Фестивалях духовної пісні східного обряду в Кошицях, на 29 «Маланчиних вечорах», тобто Новорічних балах русинів-українців в Кошицях та на спільних урочистих концертах хору «Карпати».

Чи не найбільша подяка належить «тітці Оленці» від нашої молоді та вірю, що і від їхніх батьків. Від 1991 року, як член підготовчого комітету, допомагала відновити діяльність молодіжної організації ПЛАСТ в Словаччині. Як головна організаторка підготувала 26 літніх таборів і 24 Літні школи українознавства, в яких була любимою «тіткою» Оленкою для сотень хлопців і дівчат від найменших аж по дорослих. Бо в таборах за тридцять років було більше як 2500 дітей і молодих людей (багато з них і кілька разів) як учасники а пізніше вже як члени булави та виховники. Всіх, разом з членами таборової булави та лекторами, навчила азбуку, навчила не цуратися свого та любити свою рідну бесіду, любити свої пісні і бути гордими на свою історію. Всім їм передавала любов до свого народу. Виховала вже більше генерацій пластунів, які в сучасному, на її велику потіху, продовжують започатковану роботу з нашою молоддю, нашим майбуттям.

Хоч за свою роботу на народній ниві дістала багато нагород, включно Ордену княгині Ольги ІІ ступеня від президента України, я переконаний, що найбільшою нагородою є слова подяки, які щорічно висловлюють учасники пластових таборів та їхні батьки, або сотні вдячних глядачів концертів Українського народного хору «Карпати» та «Маланчиних вечорів». Хоч не завжди їй дістається належного признання від тих, які би за її роботу для нашої нацменшини мали бути вдячні найбільше.

Вкінці, дозволь, дорога мамко, висловити тобі подяку від нас, твоїх найближчих. Велике дякую від татка, Левка Довговича за те, що вже більше як 50 років є його життєвою подругою і пережила з ним важкі роки та допомагала йому в нелегкій роботі з молоддю та взагалі для національної меншини українців Словаччини. Велике дякую тобі належить і від твоїх синів, Святослава, Ігоря і Романа передусім за те, що разом з татком вивели нас в люди, виховали з нас свідомих українців і. разом з татком, навчили нас бути гордими українцями. Дякують за все і свідомі онуки, вже дорослі Богдан і Бранко, але й ті найменші Катерина, Левко і Ганнуся, які ще довго хочуть відвідувати й обнімати свою бабусю. Всі разом бажаємо Тобі зокрема міцного здоров’я і ще багато, багато прекрасних років, в яких для тебе потіхою будуть не тільки Твої найближчі, але й велика «родина», яка завдяки твоїй активній багато спектральній роботі і допомозі нараховує тисячі душ.

«На многая і благая літ!»