В останню суботу перед Різдвом вже восьмий раз реалізовано в Історичній ратуші міста Кошиці Різдвяний концерт під назвою «Різдвяні традиції нацменшин міста Кошиці». Головним організатором кількарічної імпрези є Український народний хор «Карпати» та Молодіжна організація "ПЛАСТ" у співпраці з містом Кошиці. Глядачі в заповненому залі перенеслись у різдвяну атмосферу, яку підготували для них митці трьох нацменшин – української, чеської та угорської.
ФОТОҐАЛЕРЕЯ

Делегація українських пластунів принесе у вівторок 23.12.2014 о год. 17.00 до Пряшева Віфлеємський Вогонь Миру. Офіційне передання членам Союзу скаутів "ПЛАСТ" українсько-русинської молоді Словаччини, на яке Вас запрошуємо, відбудеться в Центрі української культури на вул. Янка Бородача No 5 в Пряшеві. Принесіть із собою свічку або лампаш, щоб Віфлеємський Вогонь взяли із собою і на Ваш різдвяний стіл.

В суботу 29 листопада 2014 року в головному концертному залі Культурпарку „Альфа" в Кошицях, заповненому до останнього місця, понад 250 присутніх, відбулася публічна презентація книги Левка Довговича „Хроніка життя політичного в'язня № 2А 424", сполучена з проекцією фільму режисера Люби Кольової „Диригент з ҐУЛАҐу".
ФOTOҐAЛЕРЕЯ

Понад 500-сторінкові спогади Л. Довговича видано паралельно двома книжками – українською та словацькою мовами. Це – незвична книжка, якої навіть в Україні нема.

Ось її короткий зміст:

14-річного Левка Довговича Військовий трибунал Прикордонних військ Міністерства внутрішніх справ Закарпатського округу в Ужгороді 22 травня 1950 року, після кількамісячного слідства (в часі якого юнак від досвідчених політичних спів в'язнів одержав солідний вишкіл, як держати себе на суді, у в'язницях та таборах) його, з огляду на малолітній вік засудив „лише" на „десять років виправно-трудових таборів, п'ять років висилки і п'ять років позбавлення громадських прав".

Отже він належав між наймолодших політичних в'язнів Радянського Союзу. Кару він відбував у жахливих умовах в'язниць Ужгорода, Львова, Києва, Москви, Ленінграду, Харкова. У в'язницях не було камер для малолітніх політв'язнів (а він після кровавої зустрічі з малолітніми кримінальниками) в харківській тюрмі категорично відмовлявся від співжиття з неповнолітними кримінальниками, його саджали між дорослих політв'язнів. Побував у концентраційних таборах Архангеьська, Воркути та за Байкалом, в яких він з огляду на свій вік і „зрілі" політичні погляди став їх улюбленцем і „підопічником". Серед політв'язнів (між якими понад 60 відсотків становили українці) він знаходив професорів, артистів, музикантів, диригентів, режисерів, які співчували з ним і розвивали його вроджені таланти зокрема в музиці та театральному мистецтві. В таборі він, по суті, здобув неповну середню освіту і диригентські початки.

Під впливом несприятливих умов його тягло „на волю". В таборі „Конвеєр" на півострові у Білому морі (де йому довелось працювати бібліотекарем), він протягом півтора року за допомогою надійних співв'язнів та цивільного персоналу підкопав семиметровий тунель під огорожею „зони" і втік на волю. На п'ятий день втечі його впіймали і засудили ще на десять років таборів суворого режиму. Після смерті Сталіна 1953 року усіх малоліток амнестували. Левка, як „політичного" повезли на Воркуту.

На Воркуті за активну участь в страйку політичних в'язнів на 29 шахті, зліквідованого масовим розстрілом (понад 300 мертвих і стільки же ранених), де і він був ранений, його засудили спочатку до розстрілу, а з огляду на неповнолітність, замінили десяти роками каторги і роком строгої тюрми. І залишили в таборах до 1956 року. Отже в „сталінських курортах" він побував шість з половиною року.

Наперекір амністії і повернення до Ужгорода він і надалі залишався під доглядом органів НКВД. В 1957 році йому разом з мамою та двома сестрами вдалося напівлегально виїхати до батька-священика у Чехію, а 1963 року – у Пряшів, де він розгорнув широку культурно-освітню діяльність, зокрема серед молоді (хори „Весна", „Ластівка", драм колектив «ДУМКА», Український клуб в „Руському домі"). Та в 1971 р. його з Пряшева прогнали із-за „політичної неблагонадійності", а з п'ятого курсу Філософського факультету Університету П. !. Шафарика (спеціальність-українська мова та історія) – звільнили. Порозуміння він знайшов серед україністів у Карловому університеті в Празі, де йому вдалось закінчити Карловий університет.

П'ятнадцять років був змушений працювати в будівництві в місті Кошіце, де він живе і по сей день. Після політичної реабілітації 1989 року він знов з неймовірним ентузіазмом розгорнув національно-виховну та просвітню роботу (хор „Карпати", молодіжна організація „Пласт", Фестиваль духовної пісні східного обряду, президент Європейського конгресу українців тощо).

Все це в його книзі описано детально з наведенням сотень імен, точних дат та конкретних документів.
Та повернімося до презентації його книги.

Їй передувала демонстрація телефільму Люби Кольовіої „Диригент з ҐУЛАҐу", який на основі спогадів Левка Довговича вона (з допомогою оператора Ладіслав Чікі) вона довго працювала над фільмом і завершила його минулого року. Прем'єру фільму Словацьке телебачення показало вкінці 2013 року. Фільм в травні 2014 року отримав премію 19-го річника авторського конкурсу журналістів Східнословацького регіону за 2013 рік а високу оцінку з фестивалю «Мій рідний край» в Ужгороді. Це і справді дуже зворушливий і правдивий документ про багатостраждальне життя молодого закарпатського хлопця у сталінських в'язницях і таборах.

Цілком закономірно, що книги в словацькій мові саме режисер Люба Кольова була «хресною мамою» а «хресним батьком» був мер міста Кошиці Ріхард Раші. Хресними батьками книги в українській мові були Марія Олшавська та Роман Рибак. А «похрестили» вони книгу свяченою водою з Кафедрального храму в Ужгороді (де майже 80 років тому був хрещений Левко) та символом України – червоною калиною. Після «хрещення» відбувся урочистий концерт, в якому виступив Український народний хор „Карпати" в супроводі оркестра „Музика ювеналес" (диригент Ігор Довгович – син Левка).

Після презентації та концерту відбулося „обговорення" книги та телефільму, в якому виступаючі не щадили словами похвали і подяки за незабутні культурні враження від баченого і почутого.

На презентації брали участь найвищі представники міста Кошиці, мер Ріхард Раші, заступники мера Рената Ленартова і Ян Якубов, мер Свидника Ян Голодняк та визначні гості з Пряшева й Братислави. Левко Довович в заключному слові подякував присутнім за їх участь, матеріальну та моральну допомогу при виданні книги та влаштування її презентації. Окрему подяку він висловив дружині Олені та трьом синам - Святославу, Ігореві та Роману. Всі вони (як і двоє онуків) брали участь в презентації.

Генеральний консул України Ольга Бенч у своєму виступі зауважила: „Те що ми тут бачили й чули, запам'ятається на все життя. Левко Довгович, наперекір пережитим стражданням, може вважати себе щасливою людиною, бо має все, що людині для щастя потрібно: визнання громадськості, добру дружину, синів і внуків. Та нехай потішить його факт, що й Україна не забуває про нього".

При цій нагоді Левко Довгович отримав «Почесну відзнаку Ужгородської міської ради», яку автору передав уповноважений мера міста Кошиці для співпраці міст Кошиці та Ужгороду пан Едуард Бураш.

Віримо, що його книга „Хроніка життя політичного в'язня № 2А 42" в короткому часі появиться масовим тиражем в Україні. Вона, без сумніву, зіграє важливу роль в консолідації української громадськості.

Микола Мушинка

З нагоди відзначення роковин Голодомору в Україні в 1932-1933 роках відбулася в неділю 23 листопада 2014 року в Пряшівському Православному кафедральному соборі імені О.Невського й біля Пам'ятного знаку „Святого Хреста" Поминальна Панахида за жертвами Голодомору, якої організатором було Генеральне консульство України в Пряшеві. Учасниками за Союз скаутів ПЛАСТ були голова організації Левко Довгович і член керівництва Олена Довгович, які за всіх пластунів поклали квіти до пам'ятника жертвам Голодомору.
БІЛЬШЕ ФОТОГРАФІЙ

Хроніка життя політичного в'язня № 2A-424, книга спогадів довголітнього художнього керівника Українського народного хору «Карпати» і визначного діяча української національної меншості в Словаччині Левка Довговича, на цих днях виходить на словацькій мові.

Видавником публікації є Союз скаутів «ПЛАСТ» українсько-русинської національності в Словаччині у співпраці з видавництвом «НІТЕХ» з Пряшева. На українській мові книгу видано в 2013 році з підтримкою Уряду влади СР з програми «Культура національних меншин 2013». Словацьку і українську версію публікації автор святково відпрезентує в просторах «Kasární Kulturparku» на вул. Кукучина в Кошицях в суботу 29 листопада 2014 року.

Презентація книги є частиною проекту «Кошицький диригент з ҐУЛАҐ-у – хроніка життя», який фінаннсовано з грантової програми неприбуткової організації «K-13 – Košické kultúrne centrá». «Метою проекту був переклад публікації «Хроніка життя політичного в'язня № 2A-424» з української на словацьку мову і її презентація широкому колу публіки, яка пов'язана з літературно – документальним вечором, виставою фотографій і бесідами про небезпеку тоталітарних режимів. Презентація здійсниться з нагоди 25-ої річниці «ніжної революції»,» каже координаторка проекту Олена Довгович.

Як каже Левко Довгович, було б великим гріхом перед Богом і перед людьми, коли б не розповів про кілька, на його думку, цікавих моментів з побуту на «сталінських курортах». «Хоч за отих кілька десяток років мого «бурхливого» життя окремі деталі вже трохи і позабував, попробував, однак, переказати те, що збереглось у зашитих замітках в моєму тюремному одязі та в моїй пам'яті до сьогодні,» каже автор, якого у віці не цілих 15 років в 1950 році відсудили в Ужгороді і в різних в'язницях і таборах тодішнього Радянського союзу прожив майже сім років як політичний в'язень. В 1957 році йому вдалося перейти в Чехословаччину, де діяв в Празі, Пряшеві і від 1973 року в Кошицях. Репресовакий був і в колишньому режимі в Чехословаччині. Був під сталим доглядом Державної безпеки. В 1971 році керівництво Центрального комітету КСУТу його з політичних причин з дня на день викинуло з роботи. В рішенні написано: «... iдеологічно негативно діяв на молодь і виховував її в націоналістичному дусі.» Закінчив швидкий курс на роботу кочегаря, та в Пряшеві не міг з політичних причин виконувати навіть цю роботу. Так само з політичних причин його в 1971 році, після успішного складення заключного державного екзамену з історії і перед останнім заключним державним екзаменом з української мови і літератури, виключили з Філософського факультету Університету Павла Йосифа Шафарика в Пряшеві. З допомогою університетних педагогів Карлового університету в Празі проф. Миколу Затовканюка і Геніка-Березовського закінчив студії на Карловому університеті в Празі Його дипломну роботу з української мови (167 сторінок) визнано при захисті як дизертаційну докторську роботу. Хоч ніколи не був членом партії, якраз чільні представники комуністичної партії не дали йому рекомендацію і згоду закінчити і докторські студії і захистити наукове звання доктора філософічних наук.

Частиною презентації книги буде і огляд документального фільму Люби Кольової «Диригент з ҐУЛАҐ-у», який спрацьовано в кошицькій студії Словацького телебачення. В рамках реалізації проекту «Кошицький диригент з ҐУЛАҐ-у – хроніка життя» відбудеться 3 грудня і бесіда з автором в Публічній бібліотеці Яна Бокатія і Кошицях.

7 грудня 2014 о год. 10:00 - св. літургія в грекокатолицькому храмі в Койшові

9 грудня 2014 o год. 16:30 - Різдво на Терасі, перед "OC Galéria", Кошиці

20 грудня 2014 o год. 17:00 - Історична ратуша, Кошиці - "Різдвяні традиції національних меншин в Кошицях" - різдвяний концерт хору "Карпати" і його гостей

28 грудня 2014 - Цернина - св. Літургія і концерт колядок хору "Карпати"

6 січня 2015 - "Святий вечір з Карпатами"

17 січня 2015 o год. 19:00 - Spoločenský pavilón, Кошиці - Новорічний бал Русинів - Українців - "Mаланчин вечір"

18 січня 2015 o год. 17:00 - Історична ратуша, Кошиці - Новорічний концерт хору "Карпати" і його гостей